Category: Ендокринологія

Гормональна система контролює основні функції організму: ріст і розвиток, обмін речовин, репродукцію, адаптацію до стресів і підтримання сталості внутрішнього середовища. Порушення вироблення гормонів призводять до різних патологічних станів, від щитоподібної дисфункції та цукрового діабету до синдромів недостатності надниркових залоз і статевого дисбалансу. Замісна і коригувальна гормональна терапія спрямована на відновлення нормального рівня гормонів, усунення симптомів дефіциту або надлишку і поліпшення якості життя пацієнта.

Принципи замісної терапії

Замісна гормональна терапія (ЗГТ) полягає в заповненні дефіциту тих чи інших гормонів за умови їх недостатньої продукції в організмі. Основним завданням є досягнення стійких фізіологічних концентрацій, наближених до нормальних. Підбір препарату і дози здійснюється індивідуально з урахуванням віку, статі, особливостей метаболізму, супутніх захворювань і взаємодії з іншими медикаментами. Застосовують різні шляхи введення: пероральний прийом таблетованих форм, трансдермальні пластирі, підшкірні або внутрішньом’язові ін’єкції, вагінальні або ректальні свічки. Вибір залежить від обсягу необхідної заміни, швидкості настання ефекту і профілю побічних реакцій.

Корекція статевих гормонів

Порушення рівня естрогенів і прогестерону у жінок трапляються в період менопаузи, за полікістозу яєчників і після гінекологічних операцій. Для заміщення застосовують комбіновані естроген-гестагенні препарати, які приймають циклічно або постійно, залежно від стану ендометрія і потреби в знятті симптомів дефіциту. Трансдермальні пластирі дають змогу знизити навантаження на печінку та зменшити ризик тромбоемболічних ускладнень. У разі дефіциту тестостерону в чоловіків проводять замісну терапію тестостерон-енантатом або тестостероновими гелями, що покращує лібідо, м’язову масу і щільність кісткової тканини. Важливо контролювати рівень ПСА і показники крові, щоб уникнути ускладнень.

Лікування щитоподібної залози

Дисфункція щитоподібної залози проявляється в гіпо- або гіпертиреозі. За гіпотиреозу призначають левотироксин – синтетичний аналог тироксину, який відновлює метаболізм і нормалізує енергообмін. Дозу підбирають поступово, орієнтуючись на рівень ТТГ, Т4 і Т3 в крові, а також на клінічні прояви. За гіпертиреозу використовують тиреостатичні препарати, такі як мерказоліл і пропілтіоурацил, які блокують синтез тиреоїдних гормонів. У випадках неефективності медикаментозного лікування показана радіоізотопна терапія або тиреоїдектомія, після яких пацієнту потрібна довічна замісна терапія левотироксином.

Аддісонова хвороба та замісна терапія кортизолом

За первинної недостатності надниркових залоз (хвороба Аддісона) або вторинної форми внаслідок патології гіпофіза виникає дефіцит кортизолу та мінералокортикоїдів. Для заміщення призначають дексаметазон або гідрокортизон для заміщення глюкокортикоїдної функції і флудрокортизон для підтримки водно-електролітного балансу. Схема прийому передбачає вживання половини добової дози гідрокортизону вранці та частини, що залишилася, – ввечері, щоб повторити природний ритм секреції. У періоди стресу або операції дозу збільшують у кілька разів. Пацієнтам важливо носити медичний браслет, що сповіщає про важку форму захворювання, і завжди мати при собі запас препаратів для екстреного прийому.

Підтримуючи нормоглікемію при цукровому діабеті

Хоча діабет належить до меж ендокринних розладів, він потребує самостійного обговорення. У разі цукрового діабету першого типу замінюють інсулін прийомом тривалодіючих і швидкодіючих препаратів, щоб максимально імітувати фізіологічну секрецію. За другого типу використовують пероральні цукрознижувальні препарати – бігуаніди, інгібітори DPP-4, агоністи рецепторів GLP-1 – і за необхідності вводять інсулін. Мета терапії – підтримувати рівень глюкози натще і постпрандіальний глікемічний контроль у заданих межах, знижуючи ризик мікросудинних і макросудинних ускладнень.

Моніторинг і корекція дозування

Ключовим елементом успішної замісної терапії є регулярний контроль лабораторних показників і клінічних симптомів. Здача крові на гормони проводиться через кілька тижнів після початку терапії та за будь-якої зміни дози. За наявності побічних ефектів дозу коригують або переходять на альтернативний препарат. Пацієнти мають бути поінформовані про можливі ознаки передозування або недостатнього ефекту, щоб своєчасно звертатися до лікаря. У низці випадків показана мультидисциплінарна підтримка: спільна робота ендокринолога, кардіолога, нефролога та інших фахівців дає змогу врахувати вплив терапії на інші системи організму та мінімізувати ризики.

Замісна та коригувальна гормональна терапія залишається наріжним каменем у лікуванні ендокринних захворювань. Сучасні препарати і методи введення дають змогу домогтися збалансованого рівня гормонів, поліпшити самопочуття і знизити ризик ускладнень. Правильний вибір препарату, індивідуальна схема прийому і постійний моніторинг забезпечують високу ефективність і безпеку лікування.

Ендокринна система регулює обмін речовин, ріст, репродукцію та адаптацію організму до стресів. Порушення роботи залоз внутрішньої секреції – щитоподібної, підшлункової, надниркових залоз і гіпофіза – можуть призводити до серйозних захворювань. Щоб вчасно виявити збій у виробленні гормонів, лікарі застосовують поєднання клінічної оцінки, лабораторних досліджень та інструментальної візуалізації. Тільки комплексний підхід дає змогу точно визначити тип патології та розробити ефективну стратегію лікування.

Первинна оцінка та збір анамнезу

У разі підозри на ендокринне порушення лікар спочатку проводить детальне опитування пацієнта, аналізуючи скарги та супутні симптоми. Зміна маси тіла без видимих причин, стійка слабкість, коливання артеріального тиску, нерегулярний менструальний цикл, посилена пітливість або часта спрага можуть вказувати на дисфункцію різних залоз. Важливим є врахування сімейного анамнезу – багато захворювань щитоподібної залози та надниркових залоз мають спадкову схильність. На підставі клінічної картини фахівець призначає первинні тести: вимір основного гормонального фону, УЗД ураженого органа і, за необхідності, більш глибокі дослідження.

Лабораторні гормональні аналізи

Визначення рівня гормонів у крові залишається основним методом функціональної діагностики. Для щитоподібної залози вимірюють тиротропний гормон (ТТГ), вільні тироксин (Т4) і трийодтиронін (Т3). Підвищення ТТГ за нормального або зниженого рівня Т4 свідчить про гіпотиреоз, а зниження ТТГ і підвищення тироксинів – про гіпертиреоз. Якщо дані не дають повної картини, проводять тест на антитіла до тиреоглобуліну і тиреопероксидази, що дає змогу виявити аутоімунний тиреоїдит.

Для оцінки надниркових залоз досліджують кортизол і адренокортикотропний гормон (АКТГ). Рівень кортизолу визначають у різний час доби, щоб врахувати добовий ритм секреції. У разі підозри на хворобу Іценка-Кушинга або хворобу Аддісона проводять тест із дексаметазоном або з використанням стимуляції АКТГ. Гіперкортицизм підтверджується незниженням кортизолу після дексаметазонового тесту, а гіпокортицизм – низьким рівнем кортизолу навіть після стимуляції АКТГ.

У разі підозри на цукровий діабет і порушення функції підшлункової залози досліджують рівень глюкози натщесерце, проводять оральний глюкозотолерантний тест і вимірюють С-пептид. Для виявлення інсуліноми або порушення толерантності до глюкози може знадобитися моніторинг рівня глюкози протягом доби.

Ультразвукова і доплерівська візуалізація

Ультразвукове дослідження (УЗД) слугує першим неінвазивним методом оцінки структури залоз. Під час УЗД щитоподібної залози лікар оцінює її розмір, однорідність тканини, наявність вузлових утворень і характер кровотоку під час доплерографії. Вузли, більші за один сантиметр, неоднорідність ехоструктури та посилений периферичний кровотік потребують біопсії за підозри на злоякісний процес.

УЗД надниркових залоз проводять трансабдомінальним доступом, виявляючи пухлини розміром від трьох сантиметрів і більше. Поєднання даних УЗД з лабораторними тестами допомагає відрізнити функціонально активні аденоми від доброякісних утворень без секреції гормонів.

Радіоізотопні та функціональні методи

Щоб оцінити поглинальну здатність залоз і виявити вогнища гіперфункції, застосовують сцинтиграфію з радіоізотопами. Радіойодтерапія за гіпертиреозу дає змогу візуалізувати “гарячі” і “холодні” вузли щитоподібної залози, а мічені аналоги глюкози (FDG) в ПЕТ-КТ виявляють активні пухлинні вогнища в надниркових залозах або гіпофізі. ПЕТ-КТ особливо ефективна при діагностиці метастатичного ураження і рецидивів після хірургії.

Для оцінки гіпофіза застосовують магнітно-резонансну томографію (МРТ) з контрастуванням. МРТ гіпофіза виявляє мікродиференціювання аденом розміром від двох міліметрів і дає можливість планувати транссфеноїдні операції з мінімальним ризиком ускладнень.

Інтеграція даних і комплексний підхід

Тільки об’єднання результатів клінічних симптомів, лабораторних аналізів і декількох методів візуалізації дає змогу поставити точний діагноз і визначити стадію захворювання. Дані можуть розходитися: невеликі вузли щитоподібної залози за нормальних гормонів потребують спостереження, а функціонально активні аденоми надниркових залоз без видимих структурних змін на УЗД – глибшого дослідження за допомогою КТ і ПЕТ.

Після підтвердження діагнозу ендокринолог складає план лікування: призначає медикаментозну терапію тиреостатичними препаратами або гормонозамісну терапію, планує радіойодотерапію або направляє пацієнта на хірургічне втручання. Регулярний контроль рівня гормонів і динаміки розмірів залоз за УЗД або МРТ проводять не рідше ніж раз на шість місяців, а в разі нестабільних показників – частіше.

Діагностика ендокринних порушень вимагає уваги до деталей, високої кваліфікації лікаря і технічного оснащення клініки. Своєчасне виявлення дисфункції залоз дає змогу запобігти серйозним ускладненням, поліпшити якість життя пацієнта і домогтися стабільного клінічного результату.